Адвокат це особа

Адвокат це особа

Останні коментарі

• Мар’ян Коцан до Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі.
• Ніна до Зміни до Цивільного процесуального кодексу. Частина 3 – Виклик до суду. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі.
• Мар’ян Коцан до Деякі питання страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів
• Дмитро до Деякі питання страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів
• Мар’ян Коцан до ЗРАЗОК скарги в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг)

ЗРАЗОК позовної заяви про відшкодування збитків, заподіяних ДТП

Цей зразок складений на основі позовної заяви по реальній справі про відшкодування збитків. Особливістю справи було те, що частину збитку на момент винесення рішення по справі відшкодувала страхова компанія.

Даний зразок не є шаблоном і потребує коригування у відповідності до обставин справи.

[!! Замінити текст у квадратних дужках . ]

До [назва суду]

Позивач: [ім’я позивача]
[повна адреса позивача,
індекс]
тел.: [номер телефону]
факс.: [номер факсу]
в особі: [ім’я представника]
[повна адреса ,
поштовий індекс]
тел.: [номер телефону]
факс.: [номер факсу]

Відповідач: [ім’я або назва відповідача]
[повна адреса відповідача, індекс]
тел.: [номер телефону]
факс.: [номер факсу]
[якщо номери засобів зв’язку
невідомі, доцільно зазначити:
«(номери засобів зв’язку невідомі)»]

Ціна позову: [ціна позову] грн.
Судовий збір: [сума судового збору] грн.

ПОЗОВНА ЗАЯВА
про відшкодування збитків,
заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

[Дата] на автодорозі Київ – Чоп мала місце дорожньо-транспортна пригода (ДТП), в якій було пошкоджено належний мені автомобіль марки [марка автомобіля] , номер державної реєстрації [реєстраційний номер] .

Даний факт підтверджується постановою [дата, номер, назва суду] (копія додається), відповідно до якої винним у скоєнні ДТП визнано [ім’я водія] , водія автомобіля марки [марка автомобіля] , номер державної реєстрації [реєстраційний номер] .

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України (ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1188 ЦК встановлено, що шкода, заподіяна при взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується особою, з вини якої шкода була заподіяна.

Розмір матеріального збитку, заподіяного транспортному засобу визначається на підставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року за № 142/5/2092 (далі – Методика). Згідно абз. 2 п. 8.2. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля та величини ВТВ (втрати товарної вартості).

Вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових підтверджено Звітом про оцінку автомобіля [дата і номер] (копія додається) і становить [сума відновлювального ремонту] грн. Величина ВТВ, яку визначено на підставі Звіту про оцінку автомобіля [дата і номер] (копія додається), становить [сума ВТВ] грн.

Отже, разом розмір матеріального збитку, заподіяного моєму автомобілю становить – [сума відновлювального ремонту] + [сума ВТВ] = [сума збитку] грн.

Згідно згаданої вище постанови суду [ім’я водія] є працівником Відповідача. Отже, з урахуванням ч.1 ст.1172 ЦК Відповідач зобов’язаний відшкодувати мені шкоду, заподіяну його працівником.

Оскільки відповідальність Відповідача згідно полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів [номер і дата] (копія додається) застраховано у [назва страхової компанії] (Страховик), я звернувся за відшкодуванням до Страховика.

Поліс укладений на умовах відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб в межах до 25500,00 грн. включно (франшиза не передбачена). Ця сума є значно меншою, ніч розмір заподіяного мені матеріального збитку.

Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, з урахуванням права на отримання мною страхового відшкодування від Страховика в сумі 25500,00 грн., Відповідач обов’язаний відшкодувати мені:

[сума збитку] грн. — 25500,00 грн. = [сума стягнення] грн.

Крім того, відшкодуванню на мою користь підлягають витрати на оплату здійснення автотоварознавчого дослідження, що підтверджуються квитанцією [дата і номер] на суму 200,00 грн. (копія додається).

В зв’язку з наведеним, керуючись, ст.ст. 22, 1166, 1172, 1188, 1194 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 110 Цивільного процесуального кодексу України,

1. Прийняти дану позовну заяву до розгляду.
2. Стягнути з Відповідача на мою користь [сума стягнення] грн. в якості відшкодування матеріальних збитків.
3. Стягнути з Відповідача на мою користь [сума стягнення] грн. в якості відшкодування за оплату авто товарознавчого дослідження.
4. Всі витрати, пов’язані з розглядом справи покласти на Відповідача.

Як при розлученні ділиться майно? Хто на яку частину може претендувати?

«Ідеальним» можна назвати розірвання шлюбу при якому подружжя, що прийняло рішення про неможливість продовження спільного проживання, ведення господарства і в цілому сімейного життя, подає спільну заяву в РАЦС або суд (залежно від того, є у них неповнолітні діти, звичайно, спільні або ні).

При цьому у них немає суперечок ні з приводу місця проживання дітей при наявності таких, ні з приводу аліментів, немає майнових чи інших спорів. Такі випадки зустрічаються, але вкрай рідко, оскільки подружжю, що нагромадило гори образи і злості один на одного, зазвичай складно домовитися.

Справжні війни, хіба що не криваві, починаються, коли мова заходить про поділ майна подружжя. Кожний з них усіма правдами і неправдами намагається вхопити «шматок» побільше, але потрібно пам’ятати, що для уникнення небажаних наслідків слід діяти тільки в рамках правового поля, тобто неухильно дотримуватися норм законодавства.

Як здійснюється поділ майна подружжя при розірванні шлюбу?

Для початку потрібно визначитися, яке майно підлягає поділу, а яке – ні?

Майно, що підлягає поділу

Ч. 1 ст. 69 СКУ говорить про те, що мова йде про майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Тобто те, що придбане подружжям у період шлюбу.

При цьому не можна забувати про наявність такої категорії, як речі індивідуального користування, які можуть бути придбані в шлюбі, але не бути спільною сумісною власністю.

Всі інші придбані в шлюбі речі підлягають поділу. Однак в судовому порядку можна визнати певні речі спільною сумісною або навпаки приватною власністю, звичайно, за наявності достатніх на те підстав.

Наприклад, якщо подружжя протягом деякого часу проживало окремо, придбані ним за цей період речі можуть бути визнані приватною власністю.

Усе про те, як розраховуються та нараховуютсья аліменти читайте в цій статті.

Яке майно не підлягає поділу?

Неподільним є майно, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності та придбане:

• до укладення шлюбу;
• під час шлюбу, але в порядку спадкування чи на підставі договору дарування;
• під час шлюбу, але за особисті кошти;
• під час шлюбу внаслідок приватизації житлової площі згідно з законодавством;
• під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала в користуванні одного з подружжя, або отримане внаслідок приватизації з інших підстав.

Крім того, подружжю на праві приватної власності належать:

• речі індивідуального користування, до складу яких входять навіть коштовності незалежно від того, за чий рахунок вони були придбані;
• премії, нагороди, отримані за особисті заслуги;
• кошти, отримані як компенсацію пошкодження або втрати речі, яка належить одному з подружжя;
• компенсації заподіяної одному з подружжя моральної шкоди;
• страхові суми по обов’язковому/добровільному особистому страхуванню за умови, що страхові внески були зроблені за рахунок коштів, що належать одному з подружжя на праві приватної власності;
• інші кошти.

В рамках судового розгляду можна вимагати визнання певного майна приватною власністю одного з подружжя, а також визнання майна, що належить на праві приватної власності, спільною сумісною власністю .

Для отримання бажаного результату потрібно провести серйозну підготовчу роботу, що передує подачі позову про розділ майна та визнання частини його тією чи іншою власністю. При розлученні не завадить оцінка майна, яку краще довірити незалежним експертам.

Підказати, які необхідно зібрати докази зможе тільки досвідчений юрист, він же допоможе складе позовну заяву і надасть рекомендації щодо правильного ведення справи в суді, що підвищить шанси на задоволення позовних вимог.

Отримати юридичну консультацію та допомогу можна безпосередньо на нашому сайті або будь-яким іншим зручним для Вас способом .

Як ділити будемо?

Є два шляхи вирішення цього питання:

Домовитися. Розділ майна може бути здійснений подружжям за домовленістю між собою або відповідно до положень шлюбного договору, якщо такий є.

Усні домовленості щоб уникнути виникнення проблем в майбутньому краще закріпити, склавши письмовий договір. Не знаєте, як це робиться? Зверніться до наших юристів за допомогою, ми складемо договір, а також допоможемо знайти консенсус при розділі майна.

Звернутися до суду. Якщо можливості домовитися немає, подружжя на взаємні поступки не йде, іншого шляху вирішення конфлікту, окрім як подача позовної заяви про розділ майна до суду немає.

Дізнайтеся, як подати на аліменти, дивіться зразок заяви та правила його складання тут.

Можливо, ви лише плануєте реєстрацію шлюбу, але вже турбуєтеся про схоронність свого майна? А розмір плати за реєстрацію шлюбу Вас не лякає? Якщо усього боятися, можливо і одружуватся не варто? Подумайте, а поки що почитайте про порядок реєстрації шлюбу за адресою https://wikihelplawyer.com/ukrainlaw/simeine-pravo/reestratsia-shlubu/yak-proxodit-reestratsia-shlubu.html.

Це питання можна вирішити ще до вступу в шлюб шляхом складання шлюбного договору. Цей документ, такий непопулярний в країнах пострадянського простору, допомагає уникнути багатьох проблем в майбутньому, дозволяючи їх вирішити наперед.

Якщо такого договору немає, за загальним правилом усе спільно нажите подружжям майно ділиться навпіл.

При цьому суд може зменшити частину одного з подружжя, якщо він:

• про матеріальне забезпечення сім’ї не дбав;
• допустив знищення, пошкодження або приховування спільного майна;
• витрачав спільне майно на шкоду сімейним інтересам;
• за наявності інших суттєвих обставин.

Поряд зі зменшенням можливо і збільшення частини одного з подружжя за умови, що з ним проживають неповнолітні діти, непрацездатні повнолітні діти в разі, якщо отримуваний ними розмір аліментів недостатній для забезпечення належного рівня їх фізичного та духовного розвитку, а також лікування.

Тобто початок будь-якої процедури потрібно ініціювати, суд не зможе вийти за рамки позовних вимог і виходитиме з тих доказів, які йому подали боку, тому, щоб потім не «кусати собі лікті» через втрачену можливість отримати бiльшу частину майна, потрібно про це потурбуватися безпосередньо перед початком судового розгляду. Наші юристи готові Вам в цьому допомогти.

Також варто звернути увагу на те, що подружжя може домовитися про розподіл частини майна, а в судовому порядку ділити ту його частину, з приводу розділу якої не досягли консенсусу.

Питання, що часто зустрічаються

Як здійснюється поділ кредитів при розірванні шлюбу?

Сьогодні люди звикли брати кредити на самі різні потреби. Часто сімейні пари, які приймають рішення взяти позику в банку, не замислюються про те, а що буде, якщо… Питання таке виникає, коли з’являється необхідність розділити майно, придбане на позичені кошти.

Ми пам’ятаємо, що майно, набуте подружжям у шлюбі, є спільним і ділиться порівну. Будучи зобов’язаннями, прийнятими подружжям в період шлюбу, кредити при розлученні також діляться навпіл. Але тут є деякі особливості. Кредит ділиться:

• якщо кошти взяті і використані позичальником в інтересах сім’ї. Тобто, якщо вдасться довести, що кредитні кошти або придбане на них майно використовувалося тим з подружжя, що взяв кредит, в особистих цілях, у другого з подружжя не виникне зобов’язань щодо їх погашення;
• якщо не було отримано згоди на залучення кредитних коштів другим з подружжя, є можливість оскаржити ті кредитні договори, які були укладені без такої згоди.

Таким чином, якщо Ви берете кредит, не полінуйтеся і зробіть все, щоб убезпечити себе від виникнення в майбутньому необхідності погашати його самостійно: отримаєте згоду чоловіка/жінки.

кредит, отриманий одним із подружжя, що є підприємцем, наприклад, на розвиток або інші потреби бізнесу, ним же і погашається за рахунок особистих коштів, а також частки у спільному майні подружжя. Тобто на майно другого з подружжя стягнення за даними борговими зобов’язаннями не звертаються.

Дізнайтеся, як стягнути аліменти на утримання дружини тут.

Як здійснюється поділ іпотеки при розлученні?

Особливу увагу варто приділити іпотечному кредиту і його поділу, який можна зробити двома способами:

Шляхом внесення змін до іпотечного договору і підписання додаткових угод про заміну солідарної відповідальності співпозичальників відповідальністю кожного з них за погашення певної частини кредиту.

Внести такі зміни можна лише за згодою кредитора (банку), а останній вкрай неохоче дає таку згоду, керуючись суто меркантильними міркуваннями.
Шляхом переоформлення позики на одного з подружжя, що звільняє другого з них від обов’язку здійснювати кредитні виплати, а також позбавляє його права в майбутньому претендувати на придбане в іпотеку нерухоме майно.

«Провернути» таку схему можна також тільки за згодою банку і то за умови, що він вважатиме боржника, який бажає взяти зобов’язання на себе, платоспроможним.

Зазначені методи вирішення питання можуть бути застосовані за умови, що подружжя в іпотечному договорі вказані в якості співпозичальників.

Складніше якщо позичальником є ​​тільки один з них або іпотека взята до шлюбу. Виплачувати іпотеку в зазначених випадках доведеться, швидше за все, тому з подружжя, хто її брав, оскільки банк навряд чи погодиться на зміну умов погашення боргу, а другий з подружжя при цьому зможе претендувати на частину платежів, які були здійснені в період шлюбу або на частину нерухомого майна, пропорційну сумі виплачених в шлюбі коштів.

Як уникнути подібної ситуації? Потрібно повідомляти банк про укладення шлюбу і оформляти другого з подружжя в якості поручителя. За таких умов у нього виникне обов’язок щодо погашення позики у вигляді солідарної відповідальності.

Є й інший варіант: скласти шлюбний договір і включити в нього умову, що другий з подружжя не претендуватиме на придбане в іпотеку нерухоме майно.

Як при розлученні ділиться квартира?

Поділ квартири при розлученні подружжя необов’язкове. Так само як і будь-яке інше майно, квартира після розлучення залишиться їхньою спільною власністю, якщо, звичайно, питання про розділ ні буде поставлено одночасно з питанням про розірванням шлюбу.

Однозначно сказати, як квартира буде поділена неможливо, оскільки існує маса варіантів, кожна конкретна ситуація не схожа на іншу, і при вирішенні даного питання враховується маса факторів.

Можливі рішення:

• кожний з подружжя отримає по ½ частини квартири;
• частина одного з подружжя буде зменшена/збільшена;
• щоб спільно не володіти зазначеним майном один з подружжя може за згодою другого виплатити грошову компенсацію, відповідну розміру належного йому майна;
• ще при покупці квартири подружжя може домовитися про розподіл частин на неї і зареєструвати право власності відповідно до домовленостей. Приміром, дружині належить ¾ частини квартири, чоловікові – ¼. В таких випадках ділити нічого не доведеться, оскільки за фактом на момент розлучення квартира вже буде поділена;
• ніхто не заважає подружжю укладати між собою будь-які договори. Найбільш поширеним рішенням є дарча на квартиру при розлученні;
• можливі й інші варіанти.

Отже, поділ квартири може бути здійснений як в натуральній, так і в грошовій формі. Це стосується й іншого спільного майна, у тому числі нерухомого.

Виняток: якщо в приватизації брало участь кілька членів родини, кожний з них має право на приватизовану частину нерухомості.

Як ділиться машина при розлученні?

Автомобіль є неподільною річчю, тому, згідно ч.2 ст. 71 СК України, він буде присуджений одному з подружжя за умови, що вони не домовилися про інше вирішення питання.

Як правило, машина присуджується тому з подружжя, який нею користувався під час шлюбу, хоча можливо інше вирішення питання. Особливо гостро воно стає, якщо автомобіль перебував в спільному користуванні чоловіка та жінки. В цьому випадку суд при винесенні рішення оцінює сукупність доказів і фактів, після чого виносить зважене і справедливе рішення (в ідеалі, звичайно).

Якщо у Вас залишилися питання з приводу того, як відбувається розділ спільно нажитого майна при розлученні, Ви можете їх задати у коментарях до даної статті, заповнивши форму зворотного зв’язку або написавши нам на пошту [email protected] Також ми надаємо повний комплекс юридичних послуг.

Дізнайтеся, як відбувається утримання аліментів із заробітної плати і коли можна притягнути до кримінальної відповідальності за несплату аліментів в цій публикації.

Все про цивільну відповідальність за несплату аліментів у вигляді стягнення неустойки читайте за адресою https://wikihelplawyer.com/ukrainlaw/simeine-pravo/alimenti-uk/neystoika-alimenti.html.

Дивіться відео за темою

Відео знято та змонтовано автором та власником сайту «СфераПрава». Приємного перегляду.

Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України

3.5. Посвідчуючи договори про найм будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин), нотаріус роз’яснює сторонам зміст статті 796 Цивільного кодексу України.

Для посвідчення договору про найм будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього, що залишається у справах нотаріуса.

3.6. При укладанні згаданих договорів наймодавець (орендодавець, позичкодавець) зобов’язаний повідомити наймача (орендаря, користувача) про всі права третіх осіб на майно, що передається у найм (оренду, позичку).

3.7. При посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобу нотаріус вимагає для огляду документ про реєстрацію транспортного засобу за фізичною чи юридичною особою (свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо), а у випадку, коли транспортний засіб не підлягає реєстрації або коли реєстраційне посвідчення не є свідченням права власності на транспортний засіб, — документ, що підтверджує набуття наймодавцем права власності на нього (договори тощо).

3.8. Договори піднайму або договір позички майна, яке є предметом укладеного договору позички, посвідчуються нотаріусами за наявності згоди наймодавця (позичкодавця) про передачу майна в піднайм (наступну позичку).

3.9. Строк дії договору піднайму (наступної позички) не може перевищувати строку договору найму (позички).

3.10. У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи — наймача (орендаря, користувача) за заявою наймодавця (орендодавця, позичкодавця) договір найму (оренди, позички) припиняє свою дію, про що нотаріус робить відповідний напис на всіх примірниках договору та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

3.11. Факт смерті наймача (орендаря, користувача) підтверджується свідоцтвом про смерть або витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, факт ліквідації юридичної особи підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, отриманими в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до нього.

3.12. Договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України „Про фінансовий лізинг”.

3.13. Копії поданих для огляду документів, що посвідчують право власності, а також документів, що підтверджують право власності на транспортний засіб, оформлені відповідно до вимог глави 7 розділу І цього Порядку, залишаються в справах приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори).

4. Посвідчення договорів між подружжям, батьками дитини, а також особами, які проживають однією сім’єю

4.1. Укладання одним із подружжя зі сторонньою особою договорів купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, довічного утримання (догляду), застави, спадкового договору щодо своєї частки у спільній сумісній власності подружжя можливе лише за умови її визначення або виділу в натурі.

4.2. Посвідчення нотаріусом договорів, визначених у підпункті 4.1 цього пункту, здійснюється з дотриманням цього Порядку щодо посвідчення правочинів стосовно розпорядження часткою у праві власності на нерухоме майно.

4.3. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності може бути посвідчений нотаріусом без визначення або виділу цієї частки.

4.4. Дружина і чоловік мають право на укладання договорів про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

При укладенні договору про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони можуть відступити від засад рівності часток подружжя.

4.5. Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути посвідчений нотаріусом незалежно від розірвання шлюбу.

4.6. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

4.7. За домовленістю між подружжям нотаріусом може бути посвідчений договір про надання утримання одному з них.

Договір про надання утримання одному з подружжя має визначати умови надання утримання, строки та розмір утримання.

За домовленістю сторін утримання може надаватись як у натуральній, так і у грошовій формі.

4.8. При посвідченні договору про утримання нотаріусом перевіряється факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається угода.

Непрацездатними (за віком або за станом здоров’я) визнаються особи, які досягли пенсійного віку, установленого законом, або є особами з інвалідністю I, II, III груп, про що зазначається в тексті договору.

4.9. На утримання також матиме право той з подружжя, заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна та інші доходи якого не забезпечують йому прожиткового мінімуму, установленого законом. Про встановлення цих обставин нотаріусом зазначається у тексті договору.

4.10. На примірнику договору про надання утримання, що залишається у матеріалах нотаріальної справи, робиться відмітка, у якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує встановлені нотаріусом обставини для надання утримання.

4.11. У тексті договору нотаріусом зазначаються:

про роз’яснення змісту пункту 4 статті 77 Сімейного кодексу України;

можливість вчинення виконавчого напису нотаріусом у безспірному порядку у випадку невиконання умов договору про надання утримання з посиланням на пункт 2 статті 78 Сімейного кодексу України.

4.12. Правила, визначені у цьому пункті, застосовуються також при посвідченні договорів між чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім’єю, про надання утримання тому із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання.

4.13. Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно є договором відчуження, який підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню за усним зверненням заінтересованих осіб.

4.14. При посвідченні договору про припинення права на утримання у зв’язку з одержанням одноразової грошової виплати нотаріусом перевіряється факт внесення на депозитний рахунок нотаріуса відповідної грошової суми.

На доказ внесення обумовленої сторонами суми на депозит нотаріусу для огляду подається квитанція про внесок, про що зазначається у тексті договору.

4.15. Батьки дитини мають право укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину.

Умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати розмір, строки, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів і не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

4.16. При посвідченні договору про сплату аліментів на дитину нотаріусом роз’яснюється зміст пункту 2 статті 189 Сімейного кодексу України з одночасним зазначенням про це у тексті договору у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором.

4.17. Між батьками, один з яких проживає окремо від дитини, з дозволу органу опіки та піклування може бути укладений договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

4.18. Умовами договору може бути визначено набувачем права власності на нерухоме майно як саму дитину, так і дитину разом з тим із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

4.19. Укладення та посвідчення договорів про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передаванням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо) здійснюються з дотриманням вимог цього Порядку.

Глава 6. Посвідчення фактів

1. Звернення до нотаріуса за посвідченням фактів, що фізична особа є живою, що фізична особа перебуває у певному місці, та видача свідоцтва на підтвердження цих фактів

1.1. Нотаріус за усним зверненням фізичної особи посвідчує факт, що фізична особа є живою.

1.2. Нотаріус за усним зверненням фізичної особи посвідчує факт перебування її в певному місці.

1.3. Посвідчення факту, що фізична особа є живою, та факту перебування її в певному місці проводиться як при явці фізичної особи до нотаріуса, так і поза приміщенням, що є робочим місцем нотаріуса.

1.4. Факти, що малолітня дитина, недієздатна фізична особа є живою чи перебуває в певному місці, посвідчуються за усним зверненням її законних представників (батьків, усиновлювачів, опікуна).

1.5. Факти, що неповнолітня дитина, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, є живою чи перебуває в певному місці, посвідчуються за їх усним зверненням та за згодою на це законних представників (батьків, усиновлювачів, піклувальників), викладеною з дотриманням вимог цього Порядку щодо посвідчення правочинів за участю неповнолітніх, а також осіб, над якими встановлено піклування.

1.6. На підтвердження факту, що фізична особа є живою, та факту перебування фізичної особи в певному місці нотаріус видає заінтересованим особам, щодо яких було встановлено ці факти, відповідні свідоцтва.

2. Посвідчення часу пред’явлення документа

2.1. Нотаріус посвідчує час пред’явлення документа за усним зверненням заінтересованої особи.

2.2. Нотаріус особисто ознайомлюється зі змістом пред`явленого документа.

2.3. На підтвердження часу пред’явлення документів нотаріус вчиняє посвідчувальний напис на документі із зазначенням особи, що його пред`явила.

Глава 7. Засвідчення вірності копій документів і витягів з них, засвідчення справжності підписів на документах

1. Звернення до нотаріуса за засвідченням вірності копій документів і витягів з них

Засвідчення вірності копій документів і витягів з них здійснюється нотаріусом за усним зверненням заінтересованої особи.

2. Підготовка до засвідчення вірності копій документів і виписок з них

При підготовці до засвідчення вірності копій документів і виписок з них нотаріус зобов`язаний особисто звірити з оригіналом документа копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує.

3. Умови засвідчення вірності копій документів

3.1. Нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.

3.2. Засвідчення копій офіційних документів, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану і надалі використовуватимуться за кордоном, нотаріусами здійснюється лише після попередньої легалізації (консульської легалізації чи проставлення апостиля) оригіналів цих документів.

3.3. Вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.

3.4. Не допускається засвідчення вірності копії документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал документа (довідки про народження дитини, довідки про смерть тощо).

3.5. На вимогу фізичних або юридичних осіб, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, нотаріуси вправі видавати копії документів, що зберігаються у справах державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву або приватного нотаріуса. Вірність таких копій засвідчується за правилами цієї глави з проставленням відмітки «Зі справ нотаріальної контори (архіву, приватного нотаріуса)».

4. Умови засвідчення вірності копії з копії документа

4.1. Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана юридичною особою, що видала оригінал документа.

4.2. У випадку, якщо копія документа видана юридичною особою, що видала оригінал документа, вона має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки (у разі наявності) і з відміткою про те, що оригінал документа міститься в справах юридичної особи, яка видала документ.

4.3. Вірність копії з копії рішення суду (витяг з нього) може бути засвідчена нотаріусом за наявності відмітки про те, що це рішення набрало законної сили, і за наявності відмітки про те, що оригінал рішення міститься в справах суду, який видав документ.

5. Умови засвідчення вірності виписки з документа

5.1. Вірність виписки засвідчується згідно з пунктом 3 цієї глави. Вірність виписки може бути засвідчена у разі, коли її зроблено з документа, у якому міститься рішення кількох, не пов’язаних між собою питань.

5.2. Виписка має відтворювати повний текст частини документа з певного питання.

5.3. При виготовленні виписки з багатосторінкового документа обов’язково відтворюється текст першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується.

5.4. Фотокопія-витяг з багатосторінкового документа засвідчується за правилами засвідчення вірності копій з урахуванням положень, встановлених у підпункті 5.3 пункту 5 цієї глави, із зазначенням відомостей про загальну кількість сторінок, що містить оригінал документа, та переліку сторінок, з яких виготовлена така фотокопія-витяг, у посвідчувальному написі.

6. Умови засвідчення справжності підпису на документах

6.1. Нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

6.2. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою.

6.3. На документі може бути засвідчена справжність підпису особи, що підписалась за іншу особу, яка не могла це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин. У цьому випадку нотаріус установлює особу як того, хто підписався, так і того, за кого ця особа підписалася.

Про причини, з яких фізична особа, заінтересована у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається в посвідчувальному написі.

6.4. Нотаріус не може засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, у якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Справжність підпису на зазначеному документі може бути засвідчена у випадку, якщо документ призначений для подання до компетентних органів іншої держави.

7. Засвідчення зразків підписів посадових осіб юридичних осіб на картках, що подаються до банків з метою відкриття рахунків

7.1. При засвідченні зразків підписів посадових осіб юридичних осіб на картках, що подаються до Національного банку України, комерційних банків з метою відкриття рахунків, нотаріус перевіряє обсяг правоздатності юридичної особи, справжність підписів посадових осіб та їх повноваження на право підпису.

7.2. На підтвердження повноважень на право підпису нотаріусу подаються копія наказу про призначення на посаду або копія протоколу про обрання посадової особи, довіреність на ім’я керівника, видана вищим органом управління юридичної особи, тощо.

8. Засвідчення справжності кваліфікованого електронного підпису

Нотаріус засвідчує справжність кваліфікованого електронного підпису, враховуючи положення порядку вчинення нотаріальних дій з використанням кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Глава 8. Засвідчення вірності перекладу

1. Звернення до нотаріуса за засвідченням вірності перекладу

1.1. Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа за усним зверненням заінтересованої особи, а також за клопотанням заінтересованої особи при вчиненні іншої нотаріальної дії.

1.2. Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови, з яких або на які перекладається документ.

2. Засвідчення справжності підпису перекладача

2.1. Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

2.2. Перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

3. Засвідчення вірності перекладу, що вчинюється при вчиненні іншої нотаріальної дії

3.1. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення правочину, засвідчення вірності копії тощо) одночасно вчинюється й переклад на іншу мову, то переклад вміщується поруч з текстом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався з лівого боку, а переклад — з правого.

3.2. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами.

3.3. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем.

3.4. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.

3.5. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Глава 9. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

1. Підстави вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

1.1. Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

1.2. Нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою заінтересованих осіб або з власної ініціативи вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

1.3. Заходи щодо охорони спадкового майна вживаються зазначеним нотаріусом або нотаріусом за місцезнаходженням майна, якому нотаріус, який веде спадкову справу, надіслав доручення.

2. Підготовчі дії нотаріуса перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна

2.1. Заява про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна реєструється в Книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

2.2. Перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна нотаріус вчиняє низку дій, які забезпечують повну охорону цього майна, а саме:

визначає місце відкриття спадщини, наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження;

перевіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру. Якщо спадкова справа не заведена, нотаріус реєструє заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також і в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ, заводить спадкову справу і реєструє її у Спадковому реєстрі;

з’ясовує, чи були вжиті попередні заходи щодо збереження спадкового майна. Якщо такі заходи були вжиті — то ким, коли і як (чи було приміщення опечатано, де знаходяться ключі від цього приміщення тощо);

повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі;

про проведення опису майна спадкодавця нотаріус повідомляє житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності — органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора);

якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана відумерлою, нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування;

вживає заходів для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох). Свідками можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю.

2.3. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом після отримання документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, але не пізніше наступного дня з дати надходження таких документів.

3. Опис спадкового майна

3.1. Опис спадкового майна проводиться за участю заінтересованих осіб (за бажанням) і не менше ніж двох свідків.

3.2. Присутність виконавця заповіту при здійсненні опису спадкового майна є обов’язковою.

3.3. В акті опису мають бути зазначені:

дата та час складання акта опису, а також прізвище, ім’я, по батькові нотаріуса, який проводить опис;

найменування державної нотаріальної контори або нотаріального округу, в якому зареєстрований приватний нотаріус;

дата одержання заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (повідомлення про орієнтовний склад спадкового майна) або доручення нотаріуса, яким заведено спадкову справу, про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

прізвище, ім’я, по батькові, адреса, а в необхідних випадках — місце роботи та посади осіб, які беруть участь в описі;

прізвище, ім’я, по батькові спадкодавця, дата його смерті, місце відкриття спадщини та місцезнаходження спадкового майна;

відомості про спадкоємців;

відомості про те, чи було опечатано приміщення до прибуття нотаріуса і ким, стан пломб та печаток, якщо приміщення опечатано;

опис спадкового майна з детальною характеристикою кожної речі окремо (колір, вага, номінал, розмір, сорт, марка, рік випуску, а для іноземної валюти — купюра, її номінал, вартість за курсом Національного банку України тощо) та визначення їх вартості з урахуванням відсотка зносу.

3.4. У разі незгоди з оцінкою спадкоємці вправі запросити спеціаліста-експерта або оцінювача. Оплата праці спеціалістів (експертів, оцінювачів) здійснюється спадкоємцями.

3.5. На кожній сторінці акта опису підводиться підсумок кількості речей (предметів) та їх вартості, а після закінчення опису — загальний підсумок кількості речей (предметів) і їх вартості.

3.6. До акта опису включається все майно, яке є в будинку (квартирі) померлого.

3.7. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм окремих речей заносяться до акта опису, а заінтересованим особам роз’яснюється порядок звернення до суду з позовом про виключення цього майна з акта опису.

3.8. Якщо проведення опису переривається або продовжується кілька днів, приміщення кожний раз опечатується нотаріусом. В акті опису робиться запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення.

3.9. У кінці акта опису зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, рік народження охоронця, якому передано на зберігання майно, найменування документа, який посвідчує його особу, номер, дата видачі, найменування установи, що видала документ, місце проживання цієї особи.

3.10. Акт опису складається не менше ніж у трьох примірниках.

3.11. Усі примірники підписуються нотаріусом, заінтересованими особами, свідками та охоронцем, якому передано на зберігання спадкове майно.

3.12. Один примірник акта опису видається охоронцю спадкового майна.

4. Призначення охоронця спадкового майна

4.1. Охоронцем спадкового майна може бути призначено осіб з числа спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місцеперебування яких невідоме, або інших осіб, визначених спадкоємцями.

4.2. За наявності виконавця заповіту він призначається охоронцем усього спадкового майна, як заповіданого, так і не заповіданого.

4.3. За бажанням спадкоємців за законом у разі наявності виконавця заповіту нотаріус може призначити охоронцем майна, що спадкується за законом, із числа інших осіб.

4.4. Нотаріус попереджає охоронця та інших осіб, яким передано на зберігання спадкове майно, про кримінальну відповідальність у разі розтрати або його приховування, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду.

5. Передача на зберігання окремих видів спадкового майна

5.1. Виявлені під час опису вибухові речовини і вибухові засоби, боєприпаси, зброя (холодна, вогнепальна, пневматична), спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії передаються нотаріусом за окремим описом до органу внутрішніх справ.

5.2. Якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна нотаріусом виявлені грошові суми (цінні папери), що залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні рахунки для обліку депозитних сум нотаріуса чи до банківської установи, про що виписується відповідна квитанція. Квитанція підшивається до спадкової справи.

5.3. Зберігання спадкового майна в депозиті нотаріуса чи банківської установи здійснюється за рахунок спадкоємців.

5.4. Якщо під час опису виявлені золото, платина, срібло, метали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи, вироби із срібла, монетарних металів, дорогоцінного каміння, а також дорогоцінне каміння і перли, вони здаються до банківської установи на зберігання за окремим описом.

5.5. Перед тим як передати зазначені цінності на зберігання до установи банку, нотаріус реєструє їх у Книзі обліку цінностей при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна.

5.6. Ордени, медалі, нагрудні знаки, а також документи про нагородження за наявності спадкоємців залишаються у сім’ї спадкодавця.

5.7. За згодою спадкоємців державні нагороди можуть бути передані на тимчасове або постійне зберігання до музеїв. Державні нагороди передаються музеям на підставі рішення Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України за наявності відповідного клопотання музейного закладу.

5.8. Передані до музеїв на постійне зберігання державні нагороди спадкоємцям померлого не повертаються.

5.9. У разі відсутності спадкоємців державні нагороди і документи про нагородження передаються на зберігання державі (стаття 18 Закону України «Про державні нагороди України»).

5.10. Цінні рукописи, літературні твори, листи тощо, що мають історичне та наукове значення, включаються до акта опису та передаються на зберігання спадкоємцям. Якщо спадкоємців немає, нотаріус передає документи на зберігання за окремим описом до відповідних організацій (інститут, музей тощо) у порядку, передбаченому чинним законодавством.

5.11. При виявленні у складі спадкового майна об’єктів, які перебувають на державному обліку як пам’ятки історії і культури, нотаріус повідомляє про це відповідні органи охорони пам’яток історії та культури.

5.12. Ощадні книжки, заставні на речі спадкодавця, що знаходяться в ломбарді тощо, передаються на зберігання спадкоємцям, а якщо спадкоємців немає — зберігаються у нотаріуса.

6. Передача речей, що не мають цінності у зв`язку зі зносом

Якщо під час опису спадкового майна виявляться речі, які у зв’язку зі зносом не мають ніякої цінності, нотаріус за згодою спадкоємців або фінансового органу, якщо опис проводиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису такі речі, а за окремим описом передає їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.

7. Передача на зберігання продуктів харчування

7.1. Якщо серед спадкового майна виявляться продукти харчування, нотаріус передає їх спадкоємцям.

7.2. Якщо опис проводиться без участі спадкоємців, продукти харчування довгострокового терміну зберігання передаються відповідним організаціям для реалізації.

7.3. Передавання проводиться за окремим актом, який підписує, крім нотаріуса та свідків, спадкоємець або представник організації, яким передані продукти харчування.

8. Дії нотаріуса у випадку неможливості вжиття заходів щодо охорони спадкового майна

Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці або інші особи, які проживали зі спадкодавцем, заперечують проти опису, не пред’являють майно для опису, майно вивезене тощо), нотаріус складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб, а в необхідних випадках — фінансовий орган або прокурора.

9. Укладання договору на управління спадщиною

9.1. Якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з’ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи укладає договір на управління спадщиною з цією особою.

9.2. Договір на управління спадщиною укладається нотаріусом з дотриманням вимог частини другої статті 212 Цивільного кодексу України.

9.3. Текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів згідно з актом опису спадкового майна, який є невід’ємною частиною договору (перелік цього майна може викладатися в тексті договору). Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною.

9.4. При укладанні зазначеного договору нотаріус зобов’язаний пересвідчитись у тому, що це майно було власністю спадкодавця на момент відкриття спадщини, про що зазначається в тексті договору з посиланням на реквізити відповідного документа (за наявності).

10. Припинення дії договору на управління спадщиною

10.1. У разі надходження до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини нотаріус повідомляє особу, з якою укладений договір на управління спадщиною, про припинення дії договору.

10.2. У разі відсутності спадкоємців за законом і за заповітом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття спадщини ніким із спадкоємців, а також відмови від її прийняття укладений договір на управління спадщиною діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

11. Виключення спадкового майна з акта опису

У разі одержання нотаріусом рішення суду про виключення майна з акта опису спадкового майна на цьому акті робиться спеціальний напис, у якому зазначаються реквізити цього рішення, на підставі якого майно вилучено з акта опису, перелік вилучених предметів. Напис скріплюється підписом та печаткою нотаріуса. Копія рішення суду додається до матеріалів спадкової справи.

12. Строк, протягом якого триває охорона спадкового майна

12.1. Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини спадкоємцями, а якщо її не прийнято — до закінчення строку, установленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини.

12.2. Охорона спадкового майна може тривати після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до нотаріуса надійде заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає у разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, на підставі частини третьої статті 1270 Цивільного кодексу України і якщо до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

12.3. У випадку, зазначеному в підпункті 12.2 цього пункту, охорона спадкового майна продовжується до прийняття спадщини всіма особами, названими в підпункті 12.2 цього пункту, а якщо вона ними не прийнята — до спливу трьох місяців з дня надходження від будь-якої з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців.

13. Припинення заходів щодо охорони спадкового майна

13.1. Заходи щодо охорони спадкового майна припиняє нотаріус, який їх вживав.

13.2. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини.

13.3. Про припинення охорони спадкового майна нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців та виконавця заповіту.

13.4. З припиненням заходів до охорони спадкового майна повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті.

Глава 10. Видача свідоцтв про право на спадщину

1. Відкриття спадщини. Перевірка нотаріусом факту смерті, часу і місця відкриття спадщини

1.1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

1.2. При зверненні спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини нотаріус з’ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

1.3. Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.

1.4. У разі неможливості пред’явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця або відсутності інформації в реєстрі нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

1.5. Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України.

1.6. У разі якщо в свідоцтві про смерть спадкодавця зазначено лише місяць та рік або тільки рік смерті, часом відкриття спадщини слід вважати відповідно останній день зазначеного місяця або 31 грудня поточного року.

1.7. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті особи в певний час не може бути прийнято нотаріусом на підтвердження факту смерті.

1.8. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

1.9. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

1.10. Спадкоємець, який помер хоч і через декілька годин після спадкодавця, але на наступну добу, не вважається померлим з ним одночасно і у нього виникає право на спадщину.

1.11. Часом відкриття спадщини після смерті реабілітованих у встановленому порядку громадян є день прийняття рішення відповідною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення спадкоємцям першої черги майна реабілітованого.

1.12. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України.

Якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що розташовані поза місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу.

Після смерті громадянина, який проживав у будинку-інтернаті для осіб з інвалідністю, ветеранів, самотніх осіб та людей похилого віку, іншому закладі соціального призначення, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного закладу.

Місцем відкриття спадщини після осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту (взяття під варту).

Після смерті громадянина, який проживав на території монастиря, храму, іншого культового будинку, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного будинку.

Якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України „Про міжнародне приватне право”.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна. Якщо об’єктів нерухомого майна декілька і їх місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об’єктів цього майна на вибір спадкоємця(ів).

За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери, ощадною книжкою тощо.

1.13. Місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо).

Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

Якщо останнє місце проживання спадкодавця було на території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, нотаріусу подається відповідна заява спадкоємця.

1.14. У разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз’яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

2. Заведення спадкової справи

2.1. Спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

2.2. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

2.3. У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.

2.4. У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз’яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

2.5. Номер спадковій справі присвоюється один раз і складається з порядкового номера, за яким вона зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ, та зазначається через дріб (дефіс) рік, у якому вона заведена.

2.6. Спадкова справа підлягає обов’язковій реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ, Алфавітній книзі обліку спадкових справ та у Спадковому реєстрі.

2.7. При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцезнаходженням спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог статті 1221 Цивільного кодексу України, повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення цієї спадкової справи.

При одночасному відкритті спадкових справ різними нотаріусами за місцем відкриття спадщини спадкова справа передається до того нотаріуса, у якого згідно з паперовими носіями відкрито спадкову справу раніше.

У разі припинення, зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, тимчасового блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав за заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкова справа може бути передана до іншого(ї) приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори) в межах одного нотаріального округу після закінчення встановленого законодавством строку для прийняття спадщини. Приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), якому (якій) передається спадкова справа, зобов’язаний(а) прийняти її у провадження.

У випадку, коли приватний нотаріус не може особисто здійснити передачу спадкової справи до передачі всіх документів нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса до відповідного державного нотаріального архіву, передача спадкової справи здійснюється за наказом відповідного головного територіального управління юстиції комісією, створеною для приймання-передавання документів діловодства.

У випадку ліквідації державної нотаріальної контори до передачі всіх документів нотаріального діловодства та архіву державної нотаріальної контори до відповідного державного нотаріального архіву передача спадкової справи здійснюється комісією з ліквідації державної нотаріальної контори.

Нотаріус, який веде незакінчену спадкову справу або зберігає закінчену спадкову справу, у випадках, передбачених цим пунктом, зобов’язаний передати зазначену спадкову справу.

Заява про передачу спадкової справи подається спадкоємцями нотаріусу, який веде незакінчену спадкову справу або зберігає закінчену спадкову справу (у разі ліквідації державної нотаріальної контори — комісії з ліквідації; у разі якщо приватний нотаріус не може особисто здійснити передачу спадкової справи, — відповідному головному територіальному управлінню юстиції).

Справжність підпису на заяві спадкоємців про передачу спадкової справи, яка надсилається поштою нотаріусу, який веде незакінчену спадкову справу або зберігає закінчену спадкову справу (у разі ліквідації державної нотаріальної контори — комісії з ліквідації; у разі якщо приватний нотаріус не може особисто здійснити передачу спадкової справи, — відповідному головному територіальному управлінню юстиції), або подається від імені спадкоємців їх представниками, має бути засвідчена нотаріально.